|
Комсомольська зiрка (Житомир) 10.09.77
Бути собою
Наші інтерв'ю
З великим успіхом проходили в обласному центрі гастролі відомої співачки, лауреата Всесоюзного і міжнародного конкурсів, солістки Москонцерту Алли Пугачової. Щодня перед входом до обласного муздрамтеатру не бракувало бажаючих «зайвого квиточка». А після кожного концерту гримерна популярної артистки перетворювалася на оранжерею в мініатюрі — житомирські шанувальники естрадної музики прагнули віддячити за піднесений настрій, за радість від зустрічі з талановитим мистецтвом, з гарною піснею...
Варто назвати «Арлекіном — поруч одразу стає ім’я Пугачової. I навпаки. — її ім'я органічно викликає асоціацію з піснею, з її оригінальним, багатоплановим образом, створення якого принесло молодій співачці найбільшу її, як на сьогодні, нагороду — головний приз міжнародного фестивалю естрадної пісні в Народній Болгарії «Золотий Орфей». Ще й нині жоден виступ артистки не проходить без виконання цієї перлини її чималого вже репертуару. Так було і в Житомирі. А Пугачова ж зовсім не перша виконавиця нині однієї з улюблених пісень нашої молоді: на естраду «Арлекіно» за кілька років перед тим вивів один з його авторів — болгарський співак Еміл Димитров. І погодьтеся, була потрібна певна сміливість, аби обрати «заспівану» пісню, та ще й на відповідальне міжнародне змагання кращих з кращих...
Зрозуміло, в цьому допомогли їй природна музикальність, багаті вокальні і зовнішні дані, сценічний темперамент, вміння створити на сцені і в залі невимушену, щиру атмосферу, імпровізаційна манера виконання і ще безліч інших важливих компонентів, з яких і складається неповторна індивідуальність митця.
Характерний і інший приклад. Коли я запитала гостю з Москви про її улюблену пісню, то була майже впевнена, що почую «Арлекіно». І раптово вона говорить: «Важко зараз назвати щось конкретне, тому що неулюблених я взагалі не співаю. І ще тому, що з часом все змінюється: сприйняття, світ довкола нас, ми, самии час, а відтак — і пісні. Те, що задовольняло вчора, сьогодні вже... Зараз мені дуже подобається 90-й сонет Шекспіра, покладений на музику здібним московським композитором Борисом Горбоносом».
А чому Алла звернулася до пісні композитора Минкова на вірші В. Тушнової «Не зрікаються, кохаючи» або до «Приїжджай» Б. Горбоноса, виконання якої Пугачовою подарувало присутнім хвилюючу мить справжньої естетичної насолоди?
«Жанр пісні — монологу приваблює мене останнім часом все більше, — розповідає співачка.— А «Приїжджай» дорога мені ще й тим, що це перший у моїй роботі на сцені твір, написаний спеціально для мене. Крім того, в ньому знову йдеться про кохання, а це, певно, і є моя основна тема...»
Далі мова заходить про поетів, що їй імпонують. «Люблю поезії Цветаевої, Пастернака, Ахматової... Нещодавно включила до свого репертуару пісні на вірші Мандельштама. Зокрема, дуже вдалу, на мій погляд, «Я повернулася додому».
Як бачимо, артистка знову вірна собі, обираючи для виконання не просто гарну пісеньку, а такий художній матеріал, який був би співзвучний її духовному світові, відповідав би її особистим поглядам на те чи інше життєве явище і дозволяв би висловити таким чином своє ставлення до нього.
Шлях, відверто кажучи, не най-коротший, зате який захоплюючий... Недарма ж Алла говорить, що не змінила б професію, коли б довелося чомусь починати все спочатку. Між іншим, і перший її вибір — досить показовий: музичну освіту, вона здобувала як диригент. По анології з капітаном, офіцером, фізиком, це одна з тих професій, котрі не мають у граматиці жіночого роду...
Перерви між концертами невеликі. За розмовою непомітно кінчається і ця. За традицією питаю про найближчі плани.
«Після закінчення гастролей в Житомирі на мене чекають зйомки на «Мосфільмі», де режисер О. Орлов працює над художнім музичним фільмом «Жінка, котра співає».
Отже, знову все з початку, знову в незвідане, в нове.
І. БАШИНСЬКА.
Перевод
Быть собой
С большим успехом проходили в областном центре гастроли известной певицы, лауреата Всесоюзного и международного конкурсов, солистки Москон-церта Аллы Пугачёвой. Ежедневно у входа в областной муздрамтеатр хватало желающих «лишнего билетика». А после каждого концерта гримёрная популяр-ной артистки превращалась в оранжерею в миниатюре — житомирские поклонники эстрадной музыки стремились отблагодарить за поднятое настроение, за радость от встречи с талантливым искусством, с хорошей песней…
Стоит назвать «Арлекино» — сразу приходит на ум имя Пугачёвой. И наоборот — её имя органично вызывает ассоциацию с песней, с её оригинальным, многоплановым образом, создание которого принесло молодой певице её крупнейшую на сегодняшний день награду — главный приз международного фестиваля эстрадной песни в Народной Болгарии «Золотой Орфей». И до сих пор ни одно выступление артистки не обходится без исполнения этой жемчужины её достаточно большого уже репертуара. Так было и в Житомире. А Пугачёва ведь совсем не первая исполнительница одной из любимых ныне песен нашей молодёжи: на эстраду «Арлекино» за несколько лет до этого вывел один из его авторов — болгарский певец Эмил Димитров. И согласитесь, нужна была определённая смелость, чтобы выбрать «запетую» песню, да ещё и для ответственного международного соревнования лучших из лучших ...
Разумеется, в этом ей помогли природная музыкальность, богатые вокальные и внешние данные, сценический темперамент, умение создать на сцене и в зале непринуждённую, искреннюю атмосферу, импровизационная манера исполнения и ещё множество других важнейших компонентов, из которых и состоит неповторимая индивидуальность художника.
Характерен и иной пример. Когда я спросила гостью из Москвы о её любимой песне, то была почти уверена, что услышу «Арлекино». И вдруг она говорит: «Трудно сейчас назвать что-то конкретное, потому что нелюбимых я во-обще не пою. И ещё потому, что со временем всё меняется: восприятие, мир вокруг нас, мы, само время, а, следовательно, — и песни. То, что удовлетворяло вчера, сегодня уже… Сейчас мне очень нравится 90-й сонет Шекспира, положенный на музыку способным московским композитором Борисом Горбоносом.»
А почему Алла обратилась к песне композитора Минкова на стихи В. Тушновой «Не отрекаются любя» или к «Приезжай» Б. Горбоноса, исполнение которой одарило присутствующих минутой настоящего эстетического наслаждения?
«Жанр песни-монолога привлекает меня в последнее время всё больше, — рассказывает певица. — А „Приезжай“ дорога мне ещё и тем, что это первое в моей работе на сцене произведение, написанное специально для меня. Кроме того, в нём опять идёт речь о любви, а это, вероятно, и есть моя основная тема…»
Далее речь заходит о поэтах, которые ей импонируют. «Люблю стихи Цветаевой, Пастернака, Ахматовой… Недавно включила в свой репертуар песни на стихи Мандельштама. В частности, очень удачную, на мой взгляд, „Я вернулась домой“».
Как видим, артистка снова верна себе, выбирая для исполнения не просто хорошую песенку, а такой художественный материал, который был бы созвучен её духовному миру, отвечал бы её личным взглядам на то или иное жизненное явление и позволял бы таким образом высказать своё отношение к нему.
Путь, откровенно говоря, не самый простой, зато какой увлекательный… Не зря же Алла говорит, что не поменяла бы профессию, если бы по какой-то причине пришлось начинать всё сначала. Между прочим, её первый выбор — довольно показательный: музыкальное образование она получила как дирижёр. По аналогии с капитаном, офицером, физиком, это одна из тех профессий, которые не имеют в грамматике женского рода…
Перерывы между концертами небольшие. За разговором незаметно кончается и этот. По традиции спрошу о ближайших планах.
«По окончании гастролей в Житомире меня ждут съёмки на „Мосфильме“, где режиссёр А. Орлов работает над художественным фильмом „Женщина, которая поёт“».
Стало быть, снова всё сначала, снова в неизведанное, в новое.
И. Башинская. Перевод с украинского
Комсомольська зірка. — Житомир, 1977. — № 109 (10 сентября). — С. 4.
|
|
|
|
