|
Україна (Киев) 38-79 (23 сентября)
Майстри естради і кіно
ЗОРЯНА ГОДИНА АЛЛИ ПУГАЧОВОЇ
Пошта журналу вже кілька місяців рясніє листами, в яких читачі висловлюють своє захоплення творчістю співачки Алли Пугачової. Особливо зріс потік листів після фестивалю мистецтв «Київська весна», коли вона взяла участь у кількох концертах в столиці республіки, виїздила до хліборобів Київщини, побувала на підприємствах.
Читачка тижневика В. Дмитренко з Комунарівки на Дніпропетровщині пише: «Яку популярність дала багатьом творам Алла Пугачова! Розкажіть про неї на сторінках «України».
Група працівників Хмельницької швейної фабрики долучила і свої прохання.
«Алла Пугачова — найпопулярніша артистка радянської естради» — така думка червоною ниткою проходить крізь численні листи читачів журналу.
Як добре, коли діти здійснюють мрії батьків, продовжують їхні діла! Мати Алли Пугачової, Зінаїда Архипівна, втратила голос, виступаючи як естрадна співачка з бригадами артистів на фронтах Великої Вітчизняної. Батько, Борис Михайлович, по війні, через поранення не повернувся на циркову арену. Зате доньці пощастило.
...Сміх людини — веселий і сумний, удаваний і щирий. Заразливий, бадьорий, незабутній. Зі сцени співомовний сміх почули чотири роки тому на міжнародному естрадному фестивалі «Золотий Орфей», де тоді ще мало кому відома радянська співачка Алла Пугачова по-своєму переповіла про Арлекіна, героя пісні популярного болгарського композитора та виконавця Еміла Димитрова. Невдовзі запис твору в її інтерпретації розійшовся чотирнадцятьма мільйонами платівок. «Алла Пугачова — відкриття не тільки «Золотого Орфея», а й світової естради»,— сказав тоді про володарку Гран-прі фестивалю директор фірми «Балкантон» Олександр Iосифов.
Історія повторилася й у Сопоті, звідки артистка привезла торік «Бурштинового солов'я». Успіх не зрадив їй і на фестивалі у Франції, зрештою, супроводжує скрізь, де тільки яскріють афіші з її іменем.
Отже, здобуто визнання. Та, звичайно, це не як виграш у лотереї. Була до того натхненна, виснажлива праця, пошуки власної теми, манери, творів, які б зворушували людські душі.
...Шістнадцятирічною дівчиною дебютувала вона в програмі «Радіоняні» піснею «Робот», яку виконала й перед мікрофоном популярної радіопередачі «Доброго ранку!» Заявила про себе широкій аудиторії... і зникла, «сховалась», відчувши передчасність свого виходу на велику естраду, брак майстерності. Набувала її в музичному училищі, де вчилася разом з Людмилою Зикіною, в гастрольних подорожах по Тюменській області, селищах Заполяр'я. Навчала дітей співів у школі, була концертмейстером в естрадно-цирковій студії, солісткою Липецької філармонії... Чекала свого «зоряного» часу, готувалася до нього, як до свята, відмовляючись від спокусливих запрошень Москонцерту, навіть від участі в IV Всесоюзному конкурсі артистів естради. Наважилась виступити лише через рік. На жеребкуванні витягла № 13 — і перемогла (щоправда, поступившись місцем Надії Якимовій з Мінська та українській співачці Лідії Відаш). Це було випробування сил, підсумок десятирічних експериментів.
А процес самовдосконалення триває й досі. Пугачова, нині студентка відділення естрадної режисури Державного інституту театрального мистецтва імені А. В. Луначарського, знання набуває не лише тут. Вчиться у колег по сцені. Згадую схвильованість, якою вона була виповнена, коли вийшла на кін під час концерту однієї з своїх улюблених співачок — народної артистки УРСР Софії Ротару в Ялті й дякувала «милій Сонечці» за її мистецтво.
Алла Пугачова на естраді, сказати б, автобіографічна — відтворює в піснях те, що пережила сама. її героїня прагне щастя, кохання, добра. І фільм «Жінка, яка співає» — твір багато в чому про неї («У житті куди складніш! Зіграла роль Стрельцової, щоб спробувати, чи можу зніматися в кіно»,— каже співачка про свій дебют).
З екрана звучить музика, яку вона сама написала («Псевдонім «Борис Горбонос» я колись брала, щоб відчути, як то бути автором-початківцем»).
Що це актриса імпровізаційної вдачі, я переконався під час її виступів, перебуваючи за лаштунками. Після «Дев'яностого сонета Шекспіра» вона витирає нестримні сльози вже тоді, коли опустилась завіса, а за кілька хвилин веселиться в «Пісеньці першокласника». В свої тридцять актриса зберегла дитячу щирість і відвертість. Не боїться видатися непоказною, коли цього вимагає образ, бо впевнена: безпосередністю людей не відштовхнеш!
Світло цієї естрадної зірки дедалі яснішає, популярність зростає. Алла — почесний трудівник бригади комуністичної праці Московського автозаводу імені Лихачова. В магазинах і досі можна побачити черги по наспівану нею платівку «Дзеркало душі», прем'єра якої відбулася в світлі справжніх зірок 1 січня 1978 року на борту орбітальної космічної станції «Салют-6».
Вдома, у Москві, з донькою-другокласницею Христиною вона буває рідко: поїздки, зустрічі, записи... Та коли далеко за північ у вікні одного з будинків на Мінському шосе, де мешкає майстриня естради, не гасне світло,— знайте: там народжується нова пісня.
Юрій ТОКАРЕВ
ПЕРЕВОД
Мастера эстрады и кино
ЗВЕЗДНЫЙ ЧАС АЛЛЫ ПУГАЧЕВОЙ
Почта журнала уже несколько месяцев пестрит письмами, в которых читатели выражают свое восхищение творчеством певицы Аллы Пугачевой. Особенно вырос поток писем после фестиваля искусств «Киевская весна», когда она приняла участие в нескольких концертах в столице республики, выезжала к хлеборобам Киевщины, побывала на предприятиях.
Читательница еженедельника В. Дмитренко из Коммунаровки на Днепропетровщине пишет: «Какую популярность дала многим произведениям Алла Пугачева! Расскажите о ней на страницах "Украины"». Группа работников Хмельницкой швейной фабрики присоединила и свои просьбы. «Алла Пугачева — самая популярная артистка советской эстрады» — эта мысль красной нитью проходит сквозь многочисленные письма читателей журнала.
Как хорошо, когда дети осуществляют мечты родителей, продолжают их дела! Мать Аллы Пугачевой, Зинаида Архиповна, потеряла голос, выступая в качестве эстрадной певицы с бригадами артистов на фронтах Великой Отечественной. Отец, Борис Михайлович, после войны из-за ранения не вернулся на цирковую арену. Зато дочери повезло.
...Смех человека — веселый и грустный, притворный и искренний. Заразительный, бодрый, незабываемый. Со сцены поющий смех услышали четыре года назад на международном эстрадном фестивале «Золотой Орфей», где тогда еще мало кому известная советская певица Алла Пугачева по-своему пересказала историю об Арлекино, герое песни популярного болгарского композитора и исполнителя Эмила Димитрова. Вскоре запись произведения в ее интерпретации разошлась четырнадцатью миллионами пластинок. «Алла Пугачева — открытие не только "Золотого Орфея", но и мировой эстрады», — сказал тогда об обладательнице Гран-при фестиваля директор фирмы «Балкантон» Александр Йосифов.
История повторилась и в Сопоте, откуда артистка привезла в прошлом году «Янтарного соловья». Успех не изменил ей и на фестивале во Франции, впрочем, сопровождает везде, где только сияют афиши с ее именем.
Итак, завоевано признание. Но, конечно, это не выигрыш в лотерею. Этому предшествовал вдохновенный, изнурительный труд, поиски собственной темы, манеры, произведений, которые бы трогали человеческие души.
...Шестнадцатилетней девушкой дебютировала она в программе «Радионяни» песней «Робот», которую исполнила и перед микрофоном популярной радиопередачи «С добрым утром!». Заявила о себе широкой аудитории... и исчезла, «скрылась», почувствовав преждевременность своего выхода на большую эстраду, нехватку мастерства. Приобретала его в музыкальном училище, где училась вместе с Людмилой Зыкиной, в гастрольных поездках по Тюменской области, поселкам Заполярья. Учила детей пению в школе, была концертмейстером в эстрадно-цирковой студии, солисткой Липецкой филармонии... Ждала своего «звездного» часа, готовилась к нему как к празднику, отказываясь от соблазнительных приглашений Москонцерта, даже от участия в IV Всесоюзном конкурсе артистов эстрады. Решилась выступить только через год. На жеребьевке вытянула № 13 — и победила (правда, уступив место Надежде Якимовой из Минска и украинской певице Лидии Видаш). Это было испытание сил, итог десятилетних экспериментов.
А процесс самосовершенствования продолжается и по сей день. Пугачева, ныне студентка отделения эстрадной режиссеры Государственного института театрального искусства имени А. В. Луначарского, знания приобретает не только здесь. Учится у коллег по сцене. Вспомню взволнованность, которой она была переполнена, когда вышла на подмостки во время концерта одной из своих любимых певиц — народной артистки УССР Софии Ротару в Ялте и благодарила «милую Сонечку» за ее искусство.
Алла Пугачева на эстраде, так сказать, автобиографична — воспроизводит в песнях то, что пережила сама. Ее героиня стремится к счастью, любви, добру. И фильм «Женщина, которая поет» — произведение во многом о ней («В жизни куда сложнее! Сыграла роль Стрельцовой, чтобы попробовать, могу ли сниматься в кино», — говорит певица о своем дебюте). С экрана звучит музыка, которую она сама написала («Псевдоним "Борис Горбонос" я когда-то брала, чтобы почувствовать, каково это — быть начинающим автором»).
В том, что это актриса импровизационного склада, я убедился во время ее выступлений, находясь за кулисами. После «Девяностого сонета Шекспира» она вытирает неудержимые слезы уже тогда, когда опустился занавес, а через несколько минут веселится в «Песенке первоклассника». В свои тридцать актриса сохранила детскую искренность и откровенность. Не боится показаться невзрачной, когда того требует образ, потому что уверена: непосредственностью людей не оттолкнешь!
Свет этой эстрадной звезды становится все ярче, популярность растет. Алла — почетный труженик бригады коммунистического труда Московского автозавода имени Лихачева. В магазинах до сих пор можно увидеть очереди за напетой ею пластинкой «Зеркало души», премьера которой состоялась в свете настоящих звезд 1 января 1978 года на борту орбитальной космической станции «Салют-6».
Дома, в Москве, с дочерью-второклассницей Кристиной она бывает редко: поездки, встречи, записи... Но когда далеко за полночь в окне одного из домов на Минском шоссе, где живет мастер эстрады, не гаснет свет, — знайте: там рождается новая песня.
Юрий ТОКАРЕВ
Україна. — Киев, 1979. — № 38 (23 сентября)
Примечания архива сайта:
1. В тексте статьи допущен ряд серьезных исторических и хронологических неточностей. Утверждение о совместной учебе Пугачевой и Людмилы Зыкиной ошибочно: Зыкина старше певицы на 20 лет и училась в училище ГМУ им. Ипполитова-Иванова значительно раньше. Радиодебют с песней «Робот» (1965 г.) состоялся в передаче «С добрым утром!», а не в программе «Радионяня», которая появилась лишь в 1972 году.
2. Указанный автором адрес проживания певицы (Минское шоссе) неверен. В описываемый период (1971–1980 гг.) Алла Пугачева проживала в однокомнатной квартире на Вешняковской улице в Москве. Также неточно описаны итоги V Всесоюзного конкурса артистов эстрады (1974 г.), где Пугачева получила третью премию.
3. Очерк содержит ценнейшее документальное свидетельство гастрольного лета 1979 года в Крыму: автор фиксирует факт посещения Пугачевой сольного концерта Софии Ротару в Ялте, во время которого Алла Борисовна поднялась на сцену, чтобы публично выразить восхищение искусством «милой Сонечки», что опровергает слухи об их вражде.
|
|
|
|
