|
Комсомолец Запорiжжя (Запорожье) 05.01.85
Зiрка Алли Пугачової
«Хто найкращий на естраді!». З таким запитанням звернулися ми до читачів у першому випуску «Ключа—соль». Оголошений конкурс викликав чималий інтерес. На перше місце за популярністю серед солістів вийшла Алла Пугачова, серед вокально-інструментальних ансамблів — група «Земляни».
Ми обіцяли також вмістити розповіді про переможців, поставити їм запитання, які найчастіше зустрічаються у ваших листах.
Пропонуємо матеріал, підготовлений за проханням «Комсомольця Запоріжжя» кореспондентом АПН Віталієм Мелік-Карамовим.
Інтерв'ю із «Землянами» — у січневому випуску «Ключа— соль».
Безперечно, Алла Пугачова зірка естради першої величини. Потрапити на її концерт майже неможливо. Про неї пишуть, її знімають, про неї говорять і сперечаються. Діапазон її надзвичайно широкий: від задумливого інтимного романсу до заглушливого року. Причому, амплуа від камерної до шлягерної співачки вона схожа тільки на себе.
Алла Пугачова: «Iнколи в мене з'являється відчуття, ніби я гіпнотично впливаю на зал. Взагалі, я дуже чутлива до сцени. Я можу пройти за кулісами так, що мене ніхто не помітить, а захочу — одразу побачать всі.
Вихідна мелодія кожного концерту — плід колективної творчості, розрахована саме на те, щоб увїйти мені в своєрідне біополе. Нічого, окрім сцени, в цю мить не живе в мені.
Концерт повинен приносити мені задоволення, тоді він задоволення й для всіх, хто його слухає».
«Свято на сцені, а не до, або після, — каже вона, — Я ніколи не приїжджаю за кілька хвилин до початку. Мені потрібна хоча б година. 50 хвилин — для мене катастрофа: не можу зосередитись. І на сцену я виходжу раніше всіх...».
Iї виступи стали зовсім інакшими, аніж кілька років тому. Нинішній зал майже не має можливості підспівувати й притупувати ногами, як бувало раніше. Чекають «екстравокалу», а одержують — пісні-роздуми. Як же буде далі?
Алла Пугачова: «Нові пісні непомітно народжуються і так само непомітно вливаються у концерт. Якщо я зараз так співаю, то я зараз так мислю. Не можу собі уявити: співати кілька років одну пісню. Мелодію знаходжу сама. З текстом значно важче. На мій погляд, написані добре вірші іноді абсолютно не підходять для пiснi. І далеко не найкращі вірші часом бувають ідеальним текстом для пісні. Це поезія особлива.
Я — естрадна співачка, на концерт виходжу естрадною співачкою, і співати повинна те, що співає естрадна співачка, те, що зрозуміле й подобається всім. Однак завше при цьому пам’ятаю висловлювання Гете, що найстрашніше — це бажання подобатись усім.
Що мене найбільше дратує у сліпому схилянні — це поверховість. Поверховість, якась порожнеча молодих дівчат і хлопців, котрі стовбичать біля дверей моєї квартири. Чим вони взагалі займаються! Адже зараз у них даремно марнується найкращий час, потім буде пізно. Безцінні дні переводяться просто так.
Правда, багато приходить до людини з віком. Досить пізно і до мене прийшла відповідальність за свою відомість. Раніше я не надавала ніякого значення, як за мною спостерігають! Де я, з ким я! Раніше я могла одягнутись як завгодно... Але коли я зрозуміла, що в змозі впливати на людей, довелось стежити за собою. Ось від цього втомлююся більше, аніж від роботи.
—Про її розум розповідати можна. Характер описові не підлягає. «У мене чоловічий склад розуму, — говорить Алла Борисівна, — і жіноче серце. Що перемагає найчастіше! Серце. А може — коли як!
Я ніколи не думала, що спів стане моїм фахом. Голос розвинувся з часом, як і розвинулось пізнання свого голосового апарату».
Минуло вісім років між першим виходом на сцену співачки Алли Пугачової і до народження зірки Алли Пугачової. Причому, зірка ця спалахнула раптово.
«Я приїхала 1975 року в Болгарію на конкурс Золотий Орфей. Приїхала в капелюсі, позиченому в подруги, у сукні, пошитій власноручно, у тісних туфлях (я їх на репетиції зняла й ходила босоніж). На мене почали косо позирати, а коли я на прогоні не проспівала, а проговорила крізь зуби пісню під акомпанемент, усі присутні, не приховуючи, висловили своє незадоволення.
Потім я вийшла, заспівала —і залишила сцену під овації. Щоправда, тоді я не усвідомлювала, що діється. До мене кинулись люди, фотографували, просили автограф, а я його ще в житті ніколи не давала. До того дня не знала — що таке сенсація. Тоді пізнала і більше вже не переживала».
Не раз співачка повторювала, що голос для неї — не найголовніше. Зміст пісні — ось що основне.
«Зміст моїх пісень не змінюється. Змінюється музика — вона повинна бути сучасною, змінюється стиль виконання. Та зміст — ніколи...».
Вона справедлива в оцінці своїх можливостей: «Мого драматичного таланту вистачає рівно на мій жанр. Я не перебільшую своїх можливостей».
— Ви коли-небудь думали, як завершуватиметься ваша кар’єра? — поцікавився у співачки.
— Я думаю про це на кожному концерті. На сцену завше треба виходити так, мовби востаннє. Неможливо розумом втриматися на гребені слави.
— А може, піти у розквіті слави? Останній концерт — і все?
— А що, непогано було б, — раптом радіє вона, — останній концерт! Ну, його запам’ятають надовго! Я таке влаштую!
Хто зна, що вона придумає? Втім, вона й сама цього не знає.
— Якою Ви бажаєте бачити свою доньку?
— Щасливою, щедрою жінкою. Мені здається, її майбутнє все ж таки буде пов’язане з артистичною долею.
— Хіба така доля приносить щастя?
— Я — щаслива..
ПЕРЕВОД
Звезда Аллы Пугачевой
«Кто лучший на эстраде!». С таким вопросом обратились мы к читателям в первом выпуске «Ключа—соль». Объявленный конкурс вызвал немалый интерес. На первое место по популярности среди солистов вышла Алла Пугачева, среди вокально-инструментальных ансамблей — группа «Земляне».
Мы обещали также поместить рассказы о победителях, задать им вопросы, которые чаще всего встречаются в ваших письмах.
Предлагаем материал, подготовленный по просьбе «Комсомольца Запорожья» корреспондентом АПН Виталием Мелик-Карамовым.
Интервью с «Землянами» — в январском выпуске «Ключа—соль».
Безусловно, Алла Пугачева — звезда эстрады первой величины. Попасть на её концерт почти невозможно. О ней пишут, её снимают, о ней говорят и спорят. Диапазон её чрезвычайно широк: от задумчивого интимного романса до оглушительного рока. Причем, в амплуа от камерной до шлягерной певицы она похожа только на себя.
Алла Пугачева: «Иногда у меня появляется ощущение, будто я гипнотически воздействую на зал. Вообще, я очень чувствительна к сцене. Я могу пройти за кулисами так, что меня никто не заметит, а захочу — сразу увидят все.
Выходная мелодия каждого концерта — плод коллективного творчества, рассчитана именно на то, чтобы войти мне в своеобразное биополе. Ничего, кроме сцены, в это мгновение не живет во мне.
Концерт должен приносить мне удовольствие, тогда он удовольствие и для всех, кто его слушает».
«Праздник на сцене, а не до, или после, — говорит она, — Я никогда не приезжаю за несколько минут до начала. Мне нужен хотя бы час. 50 минут — для меня катастрофа: не могу сосредоточиться. И на сцену я выхожу раньше всех...».
Её выступления стали совсем иными, нежели несколько лет назад. Нынешний зал почти не имеет возможности подпевать и притопывать ногами, как бывало раньше. Ждут „экстравокала“, а получают — песни-размышления. Как же будет дальше?
Алла Пугачева: «Новые песни незаметно рождаются и так же незаметно вливаются в концерт. Если я сейчас так пою, то я сейчас так мыслю. Не могу себе представить: петь несколько лет одну песню. Мелодию нахожу сама. С текстом значительно труднее. На мой взгляд, написанные хорошо стихи иногда абсолютно не подходят для песни. И далеко не самые лучшие стихи порой бывают идеальным текстом для песни. Это поэзия особенная.
Я — эстрадная певица, на концерт выхожу эстрадной певицей, и петь должна то, что поет эстрадная певица, то, что понятно и нравится всем. Однако всегда при этом помню высказывание Гёте, что самое страшное — это желание нравиться всем.
Что меня больше всего раздражает в слепом поклонении — это поверхностность. Поверхностность, какая-то пустота молодых девушек и парней, которые торчат у дверей моей квартиры. Чем они вообще занимаются! Ведь сейчас у них зря тратится лучшее время, потом будет поздно. Бесценные дни переводятся просто так.
Правда, многое приходит к человеку с возрастом. Довольно поздно и к мене пришла ответственность за свою известность. Раньше я не придавала никакого значения, как за мной наблюдают! Где я, с кем я! Раньше я могла одеться как угодно... Но когда я поняла, что в состоянии влиять на людей, пришлось следить за собой. Вот от этого устаю больше, нежели от работы.
— Об её уме рассказывать можно. Характер описанию не подлежит. «У меня мужской склад ума, — говорит Алла Борисовна, — и женское сердце. Что побеждает чаще всего? Сердце. А может — когда как!
Я никогда не думала, что пение станет моей профессией. Голос развился со временем, как и развилось познание своего голосового аппарата».
Прошло восемь лет между первым выходом на сцену певицы Аллы Пугачевой и до рождения звезды Аллы Пугачевой. Причем, звезда эта вспыхнула внезапно.
«Я приехала в 1975 году в Болгарию на конкурс Золотой Орфей. Приехала в шляпе, одолженной у подруги, в платье, сшитом собственноручно, в тесных туфлях (я их на репетиции сняла и ходила босиком). На меня начали косо поглядывать, а когда я на прогоне не спела, а проговорила сквозь зубы песню под аккомпанемент, все присутствующие, не скрывая, высказали свое неудовольствие.
Потом я вышла, спела — и покинула сцену под овации. Правда, тогда я не осознавала, что происходит. Ко мне бросились люди, фотографировали, просили автограф, а я его еще в жизни никогда не давала. До того дня не знала — что такое сенсация. Тогда узнала и больше уже не переживала».
Не раз певица повторяла, что голос для нее — не самое главное. Содержание песни — вот что основное.
«Содержание моих песен не меняется. Меняется музыка — она должна быть современной, меняется стиль исполнения. Но содержание — никогда...».
Она справедлива в оценке своих возможностей: «Моего драматического таланта хватает ровно на мой жанр. Я не преувеличиваю своих возможностей».
— Вы когда-нибудь думали, как будет завершаться ваша карьера? — поинтересовался у певицы.
— Я думаю об этом на каждом концерте. На сцену всегда надо выходить так, словно в последний раз. Невозможно умом удержаться на гребне славы.
— А может, уйти в расцвете славы? Последний концерт — и все?
— А что, неплохо было бы, — вдруг радуется она, — последний концерт! Ну, его запомнят надолго! Я такое устрою!
Кто знает, что она придумает? Впрочем, она и сама этого не знает.
— Какою Вы желаете видеть свою дочь?
— Счастливой, щедрой женщиной. Мне кажется, ее будущее все-таки будет связано с артистической судьбой.
— Разве такая судьба приносит счастье?
— Я — счастлива...
Комсомолец Запорiжжя. — Запорожье, 1985. — 5 января
|
|
|
|
