|
Україна (Киев) 40-78 (1 октября)
«ГРАН-ПРІ» ДЛЯ АЛЛИ ПУГАЧОВОЇ
То вже друга нагорода — цього разу на Сопотському міжнародному фестивалі пісні. До болгарського «Золотого Орфея» ще й польський «Бурштиновий соловей»! Хто про таке не мріяв?
Мріяла й Алла Пугачова. Але — по-своєму, в повній відповідності з характером, що не визнає ні легких шляхів у мистецтві, ні компромісів у творчості, ні спочивання на, здавалося б, заслужених лаврах. Вона залишалась сама собою — вимоглива, непоспішлива з переконаності: «Ліпше менше, та краще». Так і раніш було — до «Золотого Орфея» Пугачова йшла цілих десять років: закінчила Московське музичне училище імені Іполитова-Іванова, викладала співи в школі, працювала в Липецькій філармонії. Її запрошували брати участь у конкурсах — відмовлялась: «Чекала, поки з’явиться пісня для мене, достеменно моя пісня». И — еврика! — знайшовся колись популярний «Арлекіно» Еміла Димитрова в аранжуванні Павла Слободкіна. Її сюрприз, її маленький шедевр! Після «Золотого Орфея» Еміл Димитров почав виконувати «Арлекіно» в інтерпретації Слободкіна — Пугачової. Ось воно, справжнє творче щастя митця... А що ж Алла? Ні, голова не запаморочилась. Ні, все підряд не співала. По двох роках цікавої роботи залишила ансамбль «Веселі хлопці» — розійшлись творчі стежки: Алла мріяла про монооперу на естрадній сцені, й, властиво, свій репертуар мали «Веселі хлопці»...
Творчість вимагає мужності, й рішучості. Алла Пугачова не здалась на легку течію своєї популярності — інколи йшла наперекір їй. Тим-то й небагато пісень винесла на суд слухачевий, та. далебі, кожна з них запам'яталась: «Дуже добре», «Ти снишся мені», «Посидимо, поокаємо». «До нас любов прийшла неждано», «Сонет Шекспіра» тощо. Кожна з них — «дзеркало душі» співачки (так, до речі, й зветься альбом з двома платівками, виданий нещодавно «Мелодією») — і на цьому гаразд розуміються і слухач, і глядач, і поготів — жюрі. Як ось у Сопоті цього літа. Пісня Бориса Ричкова на слова Леоніда Дербеньова «Все можуть королі» підкорила всіх. Втім, правду кажучи: зачарувала пісня Алли Пугачової.
Не можемо не приєднатися до вітань на адресу талановитої й самобутньої естрадної співачки — знають, люблять її на Україні, зустрічають — аншлагами, проводжають — квітами. В гастрольних подорожах по республіці її гідно підтримує вокально-інструментальний ансамбль «Ритм» Харківської філармонії. Тим більші підстави сказати: «До незабарних зустрічей, Алло!».
Олесь НОВОХАТНІЙ
ПЕРЕВОД
«ГРАН-ПРИ» ДЛЯ АЛЛЫ ПУГАЧЁВОЙ
Это уже вторая награда — на этот раз на Сопотском международном фестивале песни. В дополнение к болгарскому «Золотому Орфею» ещё и польский «Янтарный соловей»! Кто о таком не чувствовал?
Мечтала и Алла Пугачёва. Но — по-своему, в полном соответствии со своим характером, не признающим ни лёгких путей в искусстве, ни компромиссов в творчестве, ни почивания на, казалось бы, заслуженных лаврах. Она оставалась сама собой — требовательная, неторопливая из убеждения: «Лучше меньше, да лучше». Так и раньше было — к «Золотому Орфею» Пугачёва шла целых десять лет: окончила Московское музыкальное училище имени Ипполитова-Иванова, преподавала пение в школе, работала в Липецкой филармонии. Её приглашали участвовать в конкурсах — отказывалась: «Ждала, пока появится песня для меня, истинно моя песня». И — эврика! — нашёлся когда-то популярный «Арлекино» Эмила Димитрова в аранжировке Павла Слободкина. Её сюрприз, её маленький шедевр! После «Золотого Орфея» Эмил Димитров начал исполнять «Арлекино» в интерпретации Слободкина — Пугачёвой. Вот оно, настоящее творческое счастье художника... А что же Алла? Нет, голова не закружилась. Нет, всё подряд не пела. Спустя два года интересной работы оставила ансамбль «Весёлые ребята» — разошлись творческие пути: Алла мечтала о моноопере на эстрадной сцене, да и, собственно, свой собственный репертуар имели «Весёлые ребята»...
Творчество требует мужества и решительности. Алла Пугачёва не сдалась на лёгкую волю своей популярности — иногда шла наперекор ей. Оттого и немного песен вынесла на суд слушателя, но, право слово, каждая из них запомнилась: «Очень хорошо», «Ты снишься мне», «Посидим, поокаем», «До нас любовь пришла неждано», «Сонет Шекспира» и другие. Каждая из них — «зеркало души» певицы (так, к слову, и называется альбом с двумя пластинками, выпущенный недавно «Мелодией») — и в этом отлично разбираются и слушатель, и зритель, и уж подавно — жюри. Как, к примеру, в Сопоте этим летом. Песня Бориса Рычкова на слова Леонида Дербенёва «Всё могут короли» покорила всех. Впрочем, говоря по правде: зачаровала песня Аллы Пугачёвой.
Не можем не присоединиться к поздравлениям в адрес талантливой и самобытной эстрадной певицы — знают, любят её на Украине, встречают — аншлагами, провожают — цветами. В гастрольных поездках по республике её достойно поддерживает вокально-инструментальный ансамбль «Ритм» Харьковской филармонии. Тем больше оснований сказать: «До скорых встреч, Алла!».
Олесь НОВОХАТНИЙ
Україна. — Киев, 1978. — № 40 (1 октября)
|
|
|
|
